Герáльдика

(лат. heraldus — «опові́сник») — допоміжна історична дисципліна, що вивчає герби, кольорові емблеми, які належать особам, родам чи спільнотам. Будова гербів регулюється особливими законамиєвропейської геральдики, які вирізняють її від інших світових систем пов'язаних із емблемами чи символами, незалежно від часу їх появи і сфери використання.

Геральдика є також, водночас, різновидом соціального кодування і системою знаків. Ця система базується нагербових зображеннях і тинктурах, які розміщуються на геральдичних щитах відповідно до певних принципів та правил. Сума цих принципів та правил разом із сумою усіх наявних гербових зображень та тинктур складають так звану геральдичну граматику опису гербів — блазон.

Геральдику інколи визначають як гербознавство або мистецтво зображення та опису гербів. Її відносять до спеціальних історичних дисциплін, розглядаючи як складову історичної науки.

Постання геральдики пов'язують із виникненням гербів у Західній Європі у першій половині 12 століття. Їх генеза викликала суперечки вже у середньовіччі — тогочасні науковці приписували винахід геральдики Адаму, Ною,Александру, Юлію Цезарю і королю Артуру. Проте ці гіпотези були відсіяні геральдистами 19 — початку 20 століття, які запропонували три головні теорії походження гербів: греко-римську, германо-скандинавську та східну.^[1] Однак їх достовірність також була заперечена дослідниками наступних десятиліть.^[2]

Починаючи з кінця 20 століття і по сьогодні більшість геральдистів Заходу притримується думки, що герби виникли між 1120 і 1150 роками, у північній Франції, Прирейнській Німеччині, Англії, Швейцарії і північній Італії у середовищі військових як засіб розрізнення союзників і ворогів у бою. У 2-й половині 12 століття ці герби перетворилися з індивідуальних знаків у сімейні чи родові, допомагаючи визначати особу у роді, а рід у цілій соціальній системі. Поява геральдики збіглася із поширенням прізвищ і була однією з нових форм самоідентифікації західноєвропейського середньовічного суспільства.^[3]

У 1-половині 13 століття герби, які спочатку використовувалися між військовими аристократами, поширилися серед цивільної знаті і простого люду. Вони використовувались як знаки ідентифікації на печатках,як позначки власності на майні та як орнаментальні мотиви у мистецтві. У 14 столітті геральдична мода набула популярності у середовищі військової і міської знаті Східної Європи, увібравши у себе елементи місцевої символіки. З початком Ренесансу, у Західній Європі зародився звичай надавати герби легендарним особам минувщини — героям кельтсько-германського чи античного світів, біблійним персонажам, святим і філософським поняттям. 

У 16 — 18 століттях, попри занепад використання печаток у Європі, місце яких заступив підпис, геральдика продовжувала процвітати. У цей період було створено близько 10 мільйонів гербів. Якщо у середньовіччі знавці геральдики — герольди — реєстрували герби у геральдичних сувоях, то у новому часі їхні намагання кодифікувати усі розмаїття тогочасних геральдичних знаків герби зазнали краху. У континентальній Європі панував принцип свободи прийняття і використання герба, тому дослідники не встигали упорядкувати їх усі. З середини 17 до середини 18 століття геральдика отримала бурхливий розвиток у Італії, Австрії і Південній Німеччині, збагатившись різноманітними формами під впливом барокового мистецтва. Звідти гербовий бум потрапив до Речі Посполитої, Гетьманщини і Російської імперії. Водночас, у Франції геральдичні знаки почали конкурувати із новими видами емблем — вензелями,монограмами, кокардами.

Сильного удару по розвитку геральдики завдали лихоліття Французької революції 1789 — 1799 років. Паризькі політики затаврували герби "знакамифеодалізму", заборонили їх використання і розпорядилися знищити їх по країні. Хоча геральдичні символи мали мало спільного з феодалізмом, а їх вжитокбув поширений не лише серед знаті, а й простолюдинів, торгівельно-ремісничих корпорацій та міст, з подачі революціонерів вони стали асоціюватися виключно зі шляхетством і кастами "обраних". Шкода нанесена французьким "геральдичним терором" мала загальноєвропейський резонанс. Вона сприяла поширенню помилкових уявлень про герби, різко звузила соціальну сферу їх використання, та передала контроль над геральдичними знаками державним організаціям.

У 18 — 20 століттях геральдика пустила глибоке коріння не лише у себе вдома, в Європі, а й в Новому Світі, Азії та Африці. Її інтернаціоналізація збагачувала герби новими мотивами, що інколи супроводжувалось порушенням європейських геральдичних правил. Проте саме це допомагало гербами витримувати конкуренцію з іншими негеральдичними символами 20 століття — логотипами.

Література

• Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження. Львів, 2002.
• Гречило А., Савчук Ю., Сварник І. Герби міст України (XIV – І пол. XX ст.). – Київ, 2001. – 400 с. (ISBN 966-578-085-9)
• Генеалогічні записки Українського геральдичного товариства. Вип. 1-3, Біла Церква, 2000-2003.
• Гречило А. Герби та прапори міст і сіл України. Ч 1., Львів, 2004.
• Міські печатки Лівобережної України XVII-XVIII ст. зі збірки Чернігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського. Каталог / упоряд. І. Ситий. – Львів, Чернігів, 1995.
• Наріжний К. Г. Живий світ геральдики. Тварини і рослини в державній символіці. Київ, 1997.
• Слободянюк М. В. Військова символіка України. Відродження з попелу. Київ, Львів, 2005.
• Чернецький Є. Браницькі герба Корчак, «Товариство охорони старожитностей Київщини», Видавець Олександр Пшонківський, Біла Церква, 2003.
• Burke, John Bernard. The General Armory of England, Scotland, Ireland and Wales; Comprising a Registry of Armorial Bearings from the Earliest to the Present Time. London: Burke’s Peerage, 1884 (Baltimore: Genealogical Publishing Co., 1967).
• Dennys, Rodney. The Heraldic Imagination. New York: Clarkson N. Potter, 1975.
• Fairbairn, James. Fairbairn’s Crests of the Families of Great Britain & Ireland. 2v. Revised ed. New York: Heraldic Publishing Co., 1911 (New York: Bonanza Books, 1986 in 1 vol.). Originally published 1800.
• Humphery-Smith, Cecil. Ed and Augmented General Armory Two, London, Tabard Press, 1973.
• Le Févre, Jean. A European Armorial: An Armorial of Knights of the Golden Fleece and 15th Century Europe. (Edited by Rosemary Pinches & Anthony Wood) London: Heraldry Today, 1971.
• Louda, Jiří and Michael Maclagan. Heraldry of the Royal Families of Europe. New York: Clarkson Potter, 1981. Reprinted as Lines of Succession (London: Orbis, 1984).
• Michel Pastoureau. Heraldy: Its origins and meaninng. London, 1997.
• Parker, James. A Glossary of Terms Used in Heraldry. Oxford: James Parker & Co., 1894 (Newton Abbot: David & Charles, 1970).
• Paul, James Balfour. An Ordinary of Arms Contained in the Public Register of All Arms and Bearings in Scotland. Edinburgh: W. Green & Sons, 1903.
• Rietstap, Johannes B. Armorial General. The Hague: M. Nijhoff, 1904-26 (Baltimore: Genealogical Publishing Co., 1967).
• Wagner, Sir Anthony R. Heralds of England: A History of the Office and College of Arms. London: HMSO, 1967.